Минають дні, ідуть роки.Життя листки перегортає.А біль Афгану – навіки,В душі чомусь не замовкає.Я повернувся з тих завій,Але тривожать сни, як рани,Що ми ведемо смертний бій,І що товариш все ще з нами.Гірський суворий перевал,Розщелина…Важке каміння…Товариш мій від кулі впав,І смерть нагадує про тління.Живу. Валерія — нема.Немає сина, брата, друга.І тиша скрикує німа,І не стихає в серці туга.Я там, ще й досі на війні,Обличчя вгадую знайоміІ з другом бачуся у сні.І кличу все його додому…
https://www.facebook.com/100025702567506/videos/372323337628255/
