Поради психолога — ДИНІВЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ

Навчаємо дитину програвати
Діти стикаються з поразками на різних етапах дорослішання. Проте зазвичай вони не вміють програвати, оскільки дорослі налаштовують їх лише на перемогу. У такому разі навіть незначна невдача для дитини може перетворитися на проблему. Що ж робити з розчаруванням, злістю, соромом, які з’являються через нереалізовані задуми? Як виховувати в дитини вміння працювати над власними невдачами, самовдосконалюватися й адекватно реагувати на поразки?

Кожна дитина прагне, щоб її цінували та хвалили, зокрема батьки. Тому переживання будь-яких власних невдач є для неї доволі болісними. Старшокласник не надто емоційно виражає реакцію на ситуацію неуспіху, стримує образу. Однак учні початкових класів можуть плакати, кричати і навіть поводитися агресивно.

Першою реакцією дитини на ситуацію невдачі є протест, адже вона докладала зусиль, старалася. Саме тому завдання батьків у такому разі — навчити дитину адекватно реагувати на поразки, усвідомлювати їх та долати.

Зазвичай батьки прагнуть виховувати свою дитину переможцем, із дитинства налаштовують її на успіх, здобуття першості в усіх сферах життя. Проте іноді дитина помиляється, а батьки не завжди готові визнати її невдачі та разом їх подолати.

Основна допомога для дитини, яка переживає невдачу, — це «промовляння» батьками її образи, тобто прийняття ними її болю та страждання. У такий спосіб дитина розуміє, що її почули, визнали її право на помилку та на те, щоб через неї засмучуватися. Також важливо, щоб дитина повною мірою пережила своє розчарування. Для цього не слід її заспокоювати, сварити чи висміювати.

Батькам слід навчати дитину досягати мети, докладати зусиль, але не варто вимагати від неї лише найліпших результатів. Незалежно від ситуації успіху/неуспіху, дитина має відчувати, що її люблять і підтримують. Якщо результат роботи дитини не виправдав очікувань батьків, все одно варто похвалити її за те, що вона старалася, працювала.

Часто батьки не можуть порозумітися з дітьми лише через те, що мають різні типи темпераменту. Якщо, наприклад, батько — лідер у всіх сферах, його син не зобов’язаний бути таким самим активним. І вимагати цього від дитини не варто.

Іноді батьки несвідомо сприяють формуванню в дитини комплексу «перемога за будь-яких умов». Під час організованих змагань такі батьки відкрито демонструють, яке важливе значення вони надають перемозі. Відповідно дитина розуміє, що вона не може просто взяти участь у грі, позмагатися, — вона має максимально «викластися», щоб здобути перемогу для батьків. Саме тому поразка перетворюється для дитини на трагедію, яку вона може переживати протягом тривалого часу. Загалом гра є вдалим способом допомогти дитині оволодіти навичками адекватного реагування на ситуації успіху/неуспіху.

Щоб дитина швидше подолала образу, можна запропонувати їй намалювати це почуття на папері. Під час малювання дитина має уявити розмір образи, її колір, форму тощо. Потім малюнок можна порвати на клаптики і викинути або знищити в будь-який спосіб.

Отже, батькам слід зважати на те, що діти переймають їхнє ставлення як до ситуації успіху/неуспіху, так і до життя в цілому, а також копіюють їхню поведінку. Особливо складно пережити ситуацію програшу дитині дошкільного віку, оскільки вона не вміє стримувати емоції, не має навичок адекватного реагування на поразку. Саме тому батькам варто навчати цьому дитину, а також висловлювати їй підтримку, співпереживати.
Поради батькам щодо оволодіння дітьми навичками адекватного реагування на ситуацію успіху/неуспіху

Надайте дитині можливість самостійно розв’язувати складні ситуації
Обов’язково підтримуйте дитину щоб вона відчувала, що ви поруч, і прислухалася до ваших порад.
Не висміюйте невдачі дитини, якими дріб’язковими вони вам не здавалися б. За будь-яких обставин залишайтеся на боці дитини.
Розповідайте дитині про власні поразки, помилки, переживання, що їх
супроводжували. Проте не слід асоціювати свої невдачі з невдачами дитини.
Заохочуйте дитину до прийняття позиції іншої людини, аналізування власних емоцій тощо. Так вона матиме змогу поглянути на себе ніби збоку зрозуміти переживання інших.
Пам’ятайте, що той, хто програв, — не жертва. Не поспішайте втішати дитину — можливо, вона й не збиралася страждати. Ліпше закцентувати увагу на тому, що під час гри, змагання, конкурсу всім було весело та цікаво.
Не робіть вигляд, ніби нічого не сталося. Якщо після поразки дитини жодним чином на це не відреагувати, вона може подумати, що сталося щось настільки жахливе, що про це не можна навіть говорити.
Почекайте, поки мине перше розчарування дитини через поразку. Після цього запропонуйте обговорити, що цього разу їй не вдалося. Також можна проаналізувати прийоми, які застосовували переможці.
Не порівнюйте свою дитину з іншими, успішнішими дітьми чи тими, кого теж спіткала невдача.
Навчайте дитину поважати почуття інших. Обов’язково похваліть її, якщо вона відзначилася, досягла успіху. Проте зверніть її увагу на дітей, які програли і через це засмутилися. Поясніть, що не варто перед ними хизуватися своєю перемогою, ліпше підбадьорити їх.

7 міфів про торгівлю людьми

Багато людей знають про проблему торгівлі людьми – з повідомлень у пресі, соціальної реклами на телебаченні, білбордів… Але мало хто усвідомлює її масштаби, а тим більше може припустити, що це станеться саме з ним. Спробуємо визначити 7 найпоширеніших міфів стосовно торгівлі людьми.

Міф перший: зі мною такого не станеться

Існує стереотип, що лише малоосвічені люди можуть стати жертвами торговців людьми. “Зі мною такого не станеться”, – так зазвичай кажуть студенти, до яких приходять з лекціями фахівці громадських організацій з протидії торгівлі людьми. Більшість з них не усвідомлює того, що саме молоді люди від 18 до 25 років становлять групу ризику, адже саме вони – майбутні випускники коледжів і університетів невдовзі зіткнуться з проблемою працевлаштування, чіпляючись за будь-яку можливість заробити гроші.

За статистикою МОМ, 54 % жертв торгівлі людьми мають вищу або неповну вищу освіту.

До того ж сучасні работоргівці стали значно винахідливішими і почали використовувати нові способи вербування. Наприклад, нещодавно на телефон гарячої лінії зателефонував чоловік із Луганська і розповів, що деяка організація запрошує дівчат працювати на Ямайку, прикриваючись іменем Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда”, який, власне, і координує Національну гарячу лінію…

Загалом у світі від торгівлі людьми потерпає близько 800 тисяч чоловіків, жінок та дітей щороку. Торгівля людьми – це кримінальна індустрія, яка нині займає третє місце за розмахом і швидкістю зростання.

Міф другий: друзі та родичі не можуть виявитися замішаними в торгівлі людьми

Друзі і родичі – це люди, яким найбільше довіряють. Якщо людина не завжди повірить сумнівному оголошенню у місцевій газеті, то вона схильна вірити словам своїх знайомих. Іноді вербувальники і самі не знають, що вони залучені у сферу торгівлі людьми.

Останнім часом сформовано нову стратегію вербування, коли людину, що пропрацювала деякий час на експлуататора, відпускають за умови, що замість себе вона приведе двох-трьох інших “працівників”. Залякані жертви повертаються додому і замість того, щоб сповістити правоохоронні органи, проводять своєрідну рекламну кампанію серед своїх друзів та далеких родичів.

За інформацією МОМ, в Україні 17 % постраждалих були продані в рабство своїми ж друзями, партнерами чи колегами.

Міф третій: робота у сусідній Росії є менш ризиковою, ніж у Туреччині

Росія, в очах багатьох українців, досі є “братньою державою”, яку навіть важко вважати “закордоном”. Відсутність візового режиму, володіння мовою і нібито заможніше життя російських громадян, підштовхує наших співвітчизників погоджуватися на сумнівні пропозиції.

Тим не менш, Росія зараз – основна країна призначення для українських жертв. На її територію припадає 37% потерпілих (дані МОМ 2007-2008 років).

Друге місце займає сусідня Польща (20%). Щоправда підписання договору про легальне працевлаштування між Україною і Польщею дає надію на зменшення ризику потрапляння до тенет работоргівців, але лише за умови, якщо майбутній працівник ретельно перевіряє діяльність фірми і всі необхідні документи (наприклад, ліцензію, копію дозволу на працевлаштування громадян України, трудовий договір зрозумілою мовою тощо).

На третьому місці – Туреччина.

Міф четвертий: торгівля людьми обов’язково включає перетин державного кордону

Не обов’язково їхати за кордон, щоб впасти в залежність від експлуататора. За статистикою МОМ, у 2008 році 4% постраждалих від торгівлі людьми потрапили у рабство у межах України.

Найбільше від цієї проблеми страждають діти – одна з найбільш уразливих верств населення. Для того, аби потрапити у неволю, їм не потрібно перетинати кордон – пройдіться лише вулицями вашого міста і зверніть увагу на дітей-жебраків…

Міф п’ятий: у рабство потрапляють лише жінки задля сексуальної експлуатації

За статистичними даними МОМ, з 820 випадків торгівлі людьми у 2008 році, 625 постраждалих особи були жінками, і 195 чоловіками.

24% чоловіків – це досить великий показник, адже чоловіки менш схильні шукати допомоги, ніж жінки: вони вважають себе сильними і здатними захистити себе, тому пункт перший “зі мною такого не станеться” стосується їх у першу чергу.

Багато тих, хто постраждав від сексуальної експлуатації не усвідомлюють себе як жертв злочину і вважають, що їм просто не пощастило із працедавцем!

Міф шостий: торгівля людьми обов’язково включає застосування сили

Трафікери використовують психологічний примус, який може виявитися значно ефективнішим за фізичні розправи. Нині деякі торгівці людьми тримають своїх “працівників” лише до кінця терміну закінчення візи, відправляють додому для її поновлення, а потім, внаслідок залякувань або боргової залежності, змушують їх повертатися. Інколи жертвам приплачують якийсь мізер, через що вони починають відчувати себе причетними. Моральний тиск, залякування, погрози вчинити шкоду рідним, вилучення документів, використання психотропних речовин складають неповний перелік різноманітних засобів впливу на жертву. А сила застосовується в останню чергу – кажуть фахівці.

Міф сьомий: потерпілим від торгівлі людьми ніхто не допомагає

Принаймні тридцять громадських організацій по всій Україні допомагають постраждалим від торгівлі людьми, надаючи медичну, психологічну та юридичну допомогу. В громадських організаціях працюють справді небайдужі люди, жертвам забезпечується конфіденційність і безоплатність послуг.

З 2002, за підтримки МОМ, було засновано Медичний Реабілітаційний Центр, а також 5 притулків для постраждалих від торгівлі людьми у регіонах. 91% потерпілих після проходження курсу реінтеграції були працевлаштовані або повернулись до навчання, і лише 2% виїхали за кордон з різних причин.
У рамках реінтеграції потерпілих було ініційовано програму навчання мікро-підприємництву, за якою потерпілі отримали можливість започаткувати більше ніж 79 власних підприємств.
Національна гаряча лінія надає консультації з питань попередження торгівлі людьми, включаючи допомогу жертвам, інформацію з безпечного працевлаштування за кордоном, перевірку фірм-посередників тощо.
Номери гарячої лінії: 8 800 500 335 (зі стаціонарного телефона), 386 з мобільного. Всі дзвінки на ці номери у межах України безкоштовні.

Рекомендації випускникам. Пошук першого робочого місця

Майже кожен випускник відчуває труднощі у пошуку першого робочого місця. Вибір місця праці та посади є одним з найважливіших рішень у житті молодої людини. Перша посада має великий вплив на майбутній розвиток кар’єри. Зміна середовища, яка тягне за собою налагодження нових зв’язків та контактів, нові цікаві пропозиції, дає можливість визначення власного кар’єрного шляху, що теж значною мірою впливає на почуття власної вартості. Входячи на ринок праці, потрібно усвідомити, що незважаючи на технічний прогрес, поки що не існує ніякого центрального банку даних вакантних місць праці. Дуже багато зусиль потрібно докласти до пошуку праці, а це вимагає як моральних так і фінансових затрат. Цілий процес пошуку роботи можна порівняти з біржею, на якій ви виступаєте продавцями власної праці. Покупцем є особа, яка проводить набір нових працівників для організації. Дорогий випускник, пам’ятай, що не тільки щасливий збіг обставин, але й свідома старанність будуть мати вплив на перебіг твоєї професійної кар’єри, на успіхи і кредити майбутнього професійного становища. Пошук роботи без нервів Що ж робити, щоб пошук роботи не втомлював і не забирав останні сили та нерви, а знайдена робота принесла фінансову стабільність, користь, задоволення і підвищення професійними сходинками? Пропонуємо Вам скористатися нашими порадами, щодо ефективного пошуку роботи.

Визначення конкретної цілі

Перш за все, дайте відповідь на питання: «Чи знаю я конкретно, що шукаю? Чи є в мене конкретна ціль? Хто я очима роботодавців? Хто вони (роботодавці)? Де шукати (роботу)?Як презентувати себе?». Адже на роботі ми проводимо, як мінімум, третю частину свого життя, тому умови роботи впливають на ефективність нашої праці, здатність концентруватися.

Резюме — це просто. Принципи підготовки резюме. Знайомство роботодавця з вами починається задовго до співбесіди. Ваша перша зустріч з HR-менеджером або менеджером з підбору персоналу — це ваше резюме, аркуш паперу формату А4, де вказано важливу інформацію про вашу освіту, досвід роботи, а також ваші особисті дані. Підійти до викладу даної інформації треба дуже серйозно.

Вивчення ринку праці. Пошук вакансій. Якщо ви вже вирішили, в якій сфері хотіли б працювати, можна переходити до вивчення ринку праці і пошуку підходящих вакансій. Є різні способи пошуку роботи:

газети та журнали, присвячені працевлаштуванню
інтернет – можливість зайти на спеціалізовані сайти, присвячені працевлаштуванню;
оголошення в громадських місцях;
Державна служба зайнятості;
з допомогою родичів та знайомих;
звернутися до спеціалізованих організацій, які займаються працевлаштуванням.

Співбесіда. Успішне проходження співбесіди — це справжнє мистецтво. Мистецтво спілкування, вміння відчувати міру у своїх словах і здатність контролювати свої несвідомі реакції. Щоб пройти співбесіду і отримати бажану посаду, треба вміти поставити себе на місце працедавця, зрозуміти і відчути, які вимоги будуть ставитися до людини, яка претендує на цю роботу. Вивчення цього мистецтва вимагає часу, але навчитися йому можна.

Для досягнення позитивного результату вам потрібно пройти два етапи — підготовку до співбесіди і власне розмову.

Перший етап — підготовка до співбесіди. Спочатку потрібно зібрати якомога більше відомостей про фірму і людей, з якими ви збираєтеся зустрітися. Про організацію, в яку ви ідете на інтерв’ю, вам потрібно знати: чим вона займається, які перспективи у цього напрямку, протягом якого часу існує, її юридичний статус, якої думки про організацію преса, чи має партнерів за кордоном, наскільки стабільним є склад керівництва. Знайти необхідну інформацію вам допоможе продукція компанії, рекламні брошури, статті в газетах і журналах. Певне, достатньо суб’єктивне враження «зсередини» про організацію дасть спілкування з людиною, яка є чи була її співробітником. Дуже важлива частина підготовчого етапу — продумування відповідей на запитання, які, скоріше за все, ви почуєте. Зрозуміло, що ці відповіді повинні не тільки надавати вам впевненості у собі, але і підвищувати ваші шанси на успіх.

Рекомендації батькам та вчителям щодо підвищення рівня

навчальних досягнень учнів початкових класів

Навчайте дітей навчатися

У першому класі дітей навчають не тільки письму, читанню і рахунку, а й вмінню вчитися, а також основам теоретичного мислення. Що ж таке вміння вчитися і чим воно відрізняється від уміння читати, рахувати й писати?

У дитини, яка вміє вчитися, спостерігаються такі риси:

– розуміє, що вона чогось не вміє, не може, і може говорити про це з учителем, не соромиться сказати: «Я не зрозумів питання», «Я забув, у який бік пишеться літера « ю» ;

– вміє відрізнити нове завдання від старого і замислюється над тим, як його вирішити, а не вигукує першу-ліпшу відповідь;

– відрізняє питання, на яке можна відповісти, поміркувавши, від питання, на яке неможливо відповісти без додаткових знань, які можна отримати з підручника і книг або добути у дорослого;

– може не просто сказати дорослому про своє незнання, невмінні, нерозумінні в негативній манері («Я не знаю», «Я забув», «У мене не виходить»), але навіть сформулювати причини своїх труднощів, розглядаючи предмет з різних точок зору («Я не знаю марки цієї машини: спереду вона схожа на «Москвич», а ззаду – на «Жигулі», а не оголошує з виглядом знавця, що це «Жигулі» нової моделі).

Навчайте дитину спілкуватися

Шкільне навчання – це безперервний процес спілкування. Коло спілкування молодшого школяра значно розширюється: незнайомі дорослі, нові однолітки, старшокласники. Психологами та педагогами відзначено, що діти швидше і легше адаптуються до шкільного навчання, якщо вміють спілкуватися.

Що ж батьки можуть зробити для того, щоб навчити дитину спілкуватися? Перш за все, треба у дітей сформувати такі навички:

– вміння слухати співрозмовника, не перебиваючи його;

– говорити самому тільки після того, як співрозмовник закінчив свою думку;

– користуватися словами, характерними для ввічливого спілкування, уникаючи грубощів і вульгаризмів.

Навчайте дитину систематично: 10-15 хвилин в день дадуть більше результатів, ніж 2-3 години на вихідних.
Враховуйте принцип «від простого до складного», тобто не можна відразу навчити дитину всьому, що ви знаєте і вмієте, кожен новий елемент додається поступово, коли попередні знання, вміння вже засвоєні. Якщо дитина відповідає невпевнено, то поверніться до простих завдань, ігор, змінюючи їх зміст, але залишаючи мету. Наприклад: вчіть розпізнавати і називати кольори. Коли один колір засвоєний, додається новий, а колишній закріплюється в грі «Чого не стало?».
Не забувайте оцінювати успіхи, а при невдачах схвалюйте дії дитини словами: «Якби ти зробив так (показ, пояснення), то було б ще краще».
Розвивайте спостережливість. Спостереження збагачують дитину вірними, яскравими образами навколишньої дійсності, служать основою формування уявлень і понять. Спостереження є основою мислення школярів. У процесі спостереження та звіту про спостереження розвивається мовлення дітей.
Проявляйте позитивний інтерес до занять дитини, розпитуйте, що вона робила, що дізналася, як вона дізналася, що їй сподобалося.
Важливо прищепити дитині віру в свої сили. Хваліть її, ні в якому разі не лайте за допущені помилки, а тільки показуйте, як їх виправити, як поліпшити результат, заохочуйте пошук рішення.
Стимулюйте інтерес дитини до навколишнього світу. Задавайте дитині питання, привчайте її розповідати про свої враження, про побачене.
Не намагайтеся «натренувати» дитину на виконання завдань, а організовуйте роботу так, щоб дитина зрозуміла спосіб вирішення завдання. Працюйте над розумінням матеріалу, а не тільки над його запам’ятовуванням, швидкістю відповідей, дій.
Для розвитку великих рухів, координації рухів організовуйте рухливі ігри, спортивні вправи, але не змагання, так як невдачі можуть відлякати дитину, знизити її самооцінку. Батькам рекомендується частіше грати з дитиною в м’яч, волейбол, разом кататися на лижах, плавати і т. п.
Слід збільшити кількість пропедевтичних, тобто ввідних систематизованих знан , особливо з математики . При цьому не поспішайте з виробленням навичок, працювати треба над розумінням матеріалу, а не над швидкістю, точністю і безпомилковістю відповідей на запитання чи виконання будь-яких дій.
Щоб дитина легко засвоювала шкільний матеріал, у неї повинна бути сформована здатність будувати образні уявлення . Ця здатність розвивається в дошкільному віці при малюванні, конструюванні, прослуховуванні казок і переказі їх.
Для розвитку дрібної моторики корисні такі заняття, як ліплення з пластиліну, глини, малювання, конструювання , пришивання гудзиків, плетіння з бісеру, вирізання з паперу (але ножиці повинні бути з закругленими безпечними кінцями), нанизування намиста.
Для розвитку навичок спілкування корисні рольові ігри, розігрування вистав.
Для розвитку ініціативи у дитини давайте їй в грі роль лідера (капітана корабля, вчителя тощо).

Майбутня професія

Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Вибір професії – найголовніший чинник того, як складеться ваше подальше життя та як ви в ньому будете себе почувати. Існує формула вибору професії, яка в загальному вигляді показує, як прийняти оптимальне рішення.

Хочу: бажання, цікавість, прагнення;

Можу: здібності, таланти, стан здоров’я;

Треба: стан ринку праці, соціально-економічні проблеми в регіоні;

Алгоритм професійного самовизначення

Крок 1

Подумай, що тебе цікавить у житті, до чого ти прагнеш, чим тобі подобається займатися, що б ти хотів робити, які професії тобі подобаються, які умови праці тебе приваблюють, що ти хотів би отримувати від своєї майбутньої професії? Давши відповідь на ці питання, ти зробиш перший крок до правильного, свідомого вибору професії.

Крок 2

Якщо ти не можеш визначити професії, які тобі подобаються, тоді уважно вивчи класифікацію професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці.

Крок 3

Визнач свій професійний тип та відповідне професійне середовище, яке тобі підходить найкраще, та узгодь його з професіями, які ти визначив для себе в попередньому кроці.

Крок 4

Вивчи свої професійні інтереси і нахили, мотиви вибору професії, скориставшись допомогою психолога, співстав їх з професіями, які тобою були визначені в попередніх кроках. Якщо там були професії, які не співпали з твоїми інтересами і нахилами, то викресли їх зі свого списку, залишивши тільки ті, які потрібно поглиблено вивчити.

Крок 5

Вивчи детально описи відібраних професій; поговори, якщо є можливість, з представниками цих професій та з’ясуй, в чому зміст їхньої праці, чим вони їм подобаються. Познайомся з характером і умовами їх праці, поцікався, де вони отримували цю професію і які реальні можливості працевлаштування за ними. Спробуй випробувати себе в цих професіях, хоча би в змодельованих професійних ситуаціях.

Крок 6

Склади перелік вимог, які висувають визначені тобою професії до людини, до її психофізіологічних і фізичних якостей та запиши. Визнач, наскільки всі записані тобою вимоги важливі – можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна і не враховувати.

Крок 7

Вивчи самого себе якомога глибше, тобто визнач свої задатки, здібності, темперамент, риси характеру, вольові якості, трудові навички (за результатами вивчення шкільних предметів та занять у гуртках, секціях тощо); визнач свій фізичний розвиток і стан здоров’я.

Крок 8

Дізнайся в центрах зайнятості про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці сьогодні та реальне працевлаштування за спеціальностями, які ти визначив для себе, та визнач бажаний рівень професійної підготовки за ними.

Крок 9

Оціни свою відповідність вимогам кожної з професій, які ти визначив і проаналізував: чи розвинені в тебе професійні якості, чи відповідають твої здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професій, які ти хотів би обрати. Визнач, яка професія із всього списку найбільше тобі підходить за всіма пунктами вимог.

Крок 10

Визнач, які труднощі, перешкоди, помилки можуть виникнути при досягненні твоєї професії.

Крок 11

Визнач основні практичні кроки до успіху: у якому навчальному закладі ти можеш отримати професійну освіту, як розвивати у собі професійно важливі якості, як можна отримати практичний досвід роботи за “своєю” спеціальністю (займатись у відповідних гуртках, секціях, МАН тощо), як підвищити свою професійну майстерність та конкурентоспроможність на ринку праці.

Крок 12

Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися також із батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом та іншими дорослими, які добре знають тебе.

Адаптація учнів п’ятого класу до навчання в основній школі

Упродовж усього життя нам (і дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг школи, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів є навчання у 5-му класі

Перехід із молодшої школи до основної пов’язаний із внесенням змін у динамічні стереотипи спілкування, діяльності, а також зі збереженням окремих компонентів попереднього соціального досвіду.

Адаптація дитини до навчання в середній школі відбувається не одразу. Це досить тривалий процес, пов’язаний зі значним навантаженням на всі системи організму.

Як свідчить аналіз, учителі, які викладають у 5-х класах, часто не бачать різниці між п’ятикласниками й іншими школярами основної школи. І як результат – завищені вимоги до цих учнів, зниження рівня навчальних досягнень, мотивації навчання. Такий підхід до навчання може ускладнити процес адаптації школярів.

Здається, тільки-но діти і батьки адаптувалися в початковій школі, як необхідно переходити до п’ятого класу, до середньої школи. На жаль, у цей період (10-11років) у дітей нерідко втрачається інтерес до навчання. Для учнів 5-го класу багато що стає новим і непізнаним: нові вчителі, нові предмети, форми навчання, а іноді і однокласники. Звичайно ж, є діти, які легко й вільно вливаються в шкільну систему вимог, а є діти, які відчувають потребу в допомозі вчителів, батьків, психолога. щоб їх побачив, оцінив новий вчитель і помітив у них усе найкраще.

Але ж і вчителі також проходять період адаптації: їм потрібно запам’ятати нових учнів, вивчити їхні особливості, переключитися на роботу з п’ятикласниками, враховуючи основні психологічні особливості дітей цього віку. І чим швидше вчителі та учні знайдуть ті спільні шляхи, тим швидше пройде адаптація в учнів 5-го класу.

Більшість дітей переживає перехід у основну школу як важливий крок у своєму житті. Деякі пишаються тим, що вони подорослішали, інші мріють розпочати «нове життя». Адаптація у 5-му класі багато в чому схожа з адаптацією у 1-му класі.

Що викликає стрес у п’ятикласників? Різкі зміни умов навчання, різноманітні та більш ускладнені вимоги, які ставлять до дітей середньої навчальної ланки, навіть зміна «статусу» у початковій школі на «наймолодшого» у середній – все це є досить серйозним випробуванням. У цей період діти можуть стати невпізнанними: тривога, боязкість чи, навпаки, розв’язність, надмірна метушливість, збудження охоплюють їх. У зв’язку з цим у них може знизитись працездатність, вони можуть стати забудькуватими, неорганізованими.

П’ятикласники пристрасно бажають добре вчитися, щоб радувати оточуючих. Але, зіткнувшись з першими труднощами, часто розчаровуються.

Усі зазначені причини нерідко виступають не ізольовано, а спільно, поєднуючись у досить складні комбінації, і потребують зазвичай спільної активної роботи не тільки психолога й педагога, а й батьків, а головне – самого підлітка.

Забезпечення наступності є однією з основних умов успішної адаптації молодших школярів до навчання в основній школі та важливою передумовою успішного навчання у 5-му класі. Для розв’язання проблем наступності в навчально-виховному процесі, особливо в період адаптації молодших школярів до нових умов навчання у 5-му класі, адміністрації, учителям, батькам необхідно:

– ураховувати індивідуальні та психологічні особливості 10-11-річних школярів;

– постійно спиратись на попередні знання, уміння та навички і на основі зазначеного забезпечувати їх удосконалення, осмислення вже на новому, вищому рівні;

– здійснювати обов’язкову підготовку школярів до засвоєння нових навчальних компетентностей;

– забезпечити систему взаємозв’язків у змісті, формах і методах педагогічного процесу, оптимальне співвідношення та зв’язок між окремими етапами навчального процесу;

– створювати освітньо-дидактичні ситуації, в яких дитина почувала б себе невимушено, комфортно, не боялась розкривати світ власних емоцій;

– забезпечити систему оптимальних вимог до знань і поведінки учнів, їхніх моральних якостей, форм і методів роботи з ними на всіх етапах навчання;

– упроваджувати засоби стимулювання та заохочення дітей до пізнавальної діяльності;

– розвивати рефлексивні вміння дивитись на себе з «боку»;

– формувати навички самоконтролю й самооцінки:

– аналізувати причини неуспішного адаптаційного періоду;

– запроваджувати способи, спрямовані на подолання труднощів у навчанні учнів 5-х класів.

Отже, успішній адаптації учнів 5-х класів до навчання в основній школі сприятимуть цілеспрямована координація дій учителів, їхній професіоналізм і досвідченість.

Поради вчителям, які працюють у 5 класі

Перехід учнів з початкової школи до середньої викликає зростання стресового навантаження як на самих учнів, так і на їхніх батьків. Це пов’язано з появою нового класного керівника, нових вчителів, предметів, кабінетною системою навчання та ще й співпадає з віковими змінами — вступом дитини у підлітковий вік. Для учня і для учнівського колективу перехід у п’ятий клас може стати початком нового життя, нових успіхів, розкриттям нових граней характеру, власних здібностей, прихованих ресурсів.

У 5 класі змінюються умови навчання: з’являється класний керівник та вчителі з різних предметів. Цей період є досить сприятливим для адаптації школяра до нових умов навчання. Діти чекають змін на краще, бажають стати дорослішими, налагодити взаємини з учителями, робити так, щоб дорослі пишалися ними, були задоволені, «не засмучувались».

Основне новоутворення цього періоду — відкриття нового рівня самоусвідомлення, «Я-концепції»: бажання зрозуміти себе, свої здібності й особливості, свою схожість та відмінність від інших, свою унікальність і неповторність, формується система самооцінок. Це — найважливішій період для розвитку повноцінного спілкування.

Загальні питання

1. Цей Порядок розроблено відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)».

2. Цей Порядок визначає процедуру подання та розгляду заяв про випадки булінгу (цькуванню).

3. Заявниками можуть бути здобувачі освіти, їх батьки/законні представники, працівники та педагогічні працівники закладу та інші особи.

ПОРЯДОК

подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування)

у Динівецькому ліцеї

4. Заявник забезпечує достовірність та повноту наданої інформації.

5. У цьому Порядку терміни вживаються у таких значеннях:

Булінг (цькування) – діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

— систематичність (повторюваність) діяння;

— наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

— дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.

Подання заяви про випадки булінгу (цькуванню)

1. Здобувачі освіти, працівники та педагогічні працівники, батьки та інші учасники освітнього процесу, яким стало відомо про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого стали, або підозрюють його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб зобов’язані повідомляти керівнику закладу.

2. Розгляд та неупереджене з’ясування обставин випадків булінгу (цькування) здійснюється відповідно до поданих заявниками заяв про випадки булінгу (цькування) (далі – Заява).

3. Заяви, що надійшли на електронну пошту закладу отримує секретар, яка зобов’язана терміново повідомити керівника закладу та відповідальну особу.

4. Прийом та реєстрацію поданих Заяв здійснює відповідальна особа, а в разі її відсутності – керівник закладу або його заступник.

5. Заяви реєструються в окремому журналі реєстрації заяв про випадки булінгу (цькування).

6. Форма та примірний зміст Заяви подані нижче (додаток 1)

7. Датою подання заяв є дата їх прийняття.

8. Розгляд Заяв здійснює керівник закладу з дотриманням конфіденційності.

Відповідальна особа

1. Відповідальною особою за прийняття Заяв призначено (наказом директора Динівецького ліцею), практичного психолога Ілик М.М. (тел.0952427231)

2. Відповідальна особа Ілик М.М. приймає та реєструє Заяви, повідомляє керівника закладу.

Комісія з розгляду випадків булінгу (цькування)

1. За результатами розгляду Заяви керівник закладу видає рішення про проведення розслідування випадків булінгу (цькування) із визначенням уповноважених осіб.

2. З метою розслідування випадків булінгу (цькування) уповноважені особи мають право вимагати письмові пояснення та матеріали у сторін.

3. Для прийняття рішення за результатами розслідування керівник закладу створює комісію з розгляду випадків булінгу (цькування) (далі – Комісія) та скликає засідання.

4. Комісія створюється наказом керівника закладу.

5. До складу комісії можуть входити педагогічні працівники (у томі числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого та булера, керівник закладу та інші заінтересовані особи.

6. Комісія у своїй діяльності керується законодавством України та іншими нормативними актами.

7. Якщо Комісія визначила що це був булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, то керівник закладу освіти зобов’язаний повідомити уповноважені органи Національної поліції (ювенальна поліція) та службу у справах дітей.

8. У разі, якщо Комісія не кваліфікує випадок як булінг (цькування), а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України із заявою, про що керівник закладу освіти має повідомити постраждалого.

9. Рішення Комісії приймаються більшістю її членів та реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії.

10. Потерпілий чи його/її представник можуть звертатися відразу до уповноважених органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та службу у справах дітей з повідомленням про випадки булінгу (цькування).

Терміни подання та розгляду Заяв

1. Заявники зобов’язані терміново повідомляти керівнику закладу про випадки булінгу (цькування), а також подати Заяву.

2. Рішення про проведення розслідування із визначенням уповноважених осіб видається протягом 1 робочого дня з дати подання Заяви.

3. Розслідування випадків булінгу (цькування) уповноваженими особами здійснюється протягом 3 робочих днів з дати видання рішення про проведення розслідування.

4. За результатами розслідування протягом 1 робочого дня створюється Комісія та призначається її засідання на визначену дату але не пізніше чим через 3 робочих дні після створення Комісії.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в Динівецькому ліцеї та відповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування)

Реагування на доведені випадки булінгу

1.На основі рішення комісії з розгляду випадків булінгу (цькування), яка кваліфікувала випадок як булінг (цькування), а не одноразовий конфлікт чи сварка, тобто відповідні дії носять систематичний характер, директор ліцею:

— повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України (ювенальна превенція) та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;

— забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування) (далі – Заходи).

2. Заходи здійснюються заступником директора з виховної роботи у взаємодії з практичним психологом та соціальним педагогом школи та затверджуються директором школи.

3.З метою виконання Заходів можна запроваджувати консультаційні години у практичного психолога, створювати скриньки довіри, оприлюднювати телефони довіри.

Відповідальність осіб причетних до булінгу (цькування)

1.Відповідальність за булінг (цькування) встановлена статтею 173 п.4 Кодексу України про адміністративні правопорушення такого змісту:

«Стаття 173 п.4» . Булінг (цькування) учасника освітнього процесу:

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, — тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, — тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, — тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Неповідомлення директором школи уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу – тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку.

(додаток 1)

Директору

Динівецького ліцею

Валентині ЧУБРЕЙ

ПІБ заявника

Адреса проживання

Контактний телефон

Заява

Я, Прізвище Ім’я По батькові, учень/учениця -А класу/ батько, мати учня,

Відповідно до ЗУ «Про звернення громадян» та абзацу 2 статті 9 ЗУ «Про охорони дитинства» звертаюсь за захистом своїх прав та законних інтересів, що були порушені внаслідок булінгу.

Виклад фактів, що описують булінг.

Відповідно до статті 26 ЗУ «Про освіту», статті 173⁴ Кодексу України про Адміністративні правопорушення та ЗУ «Про звернення громадян», прошу:

1. Розглянути заяву по суті відповідно та повідомити мене про всі вжиті заходи у відповідь на це звернення.

2. Скликати комісію з питань розгляду випадків булінгу та повідомити мене про результат проведеного розслідування та вжиті заходи реагування.

3. Повідомити органи Національної поліції України та Службу справах дітей про випадок булінгу.

4. Забезпечити у закладі освіти безпечне освітнє середовище, вільне від булінгу.

Тренінг для учнів

«Насильство, жорстока поведінка, булінг:

форми виявлення, профілактика, допомога»

Мета:

— ознайомити учнів з визначенням ознак фізичного, психологічного чи сексуального насильства над дітьми;

— ознайомити з поняттям «булінг» і його запобіганню у школі;

— надати інформацію про закони, що захищають жертву.

— провести анкетування на виявлення схильності до емпатії (додаток 2). (Емпатія — здатність людини співчувати, переживати емоційний стан іншої людини, як особистий. Це стійка властивість особистості, її важко виховати і важко побороти)

Обладнання:

• глосарій: «Булінг», «Жорстока поведінка», «Насильство» і т. ін.;

• «рибки очікування»;

Хід тренінгу

І. Організаційний момент

Знайомство. Вправа «Лінія»

Уся група стає на край, обмежений мотузкою. Усі повинні помінятися місцями і стати в заданому порядку:

• за зростом;

• за іменами;

• за містами;

• за порою дня народження (осінь, зима, весна, літо);

• за кольором очей і т. ін.

Вступне слово тренера. Тема, мета, завдання тренінгу:

1. Що таке насильство і його види.

2. Причини виникнення насильства.

3. Поняття «булінгу».

4. Основи законодавства.

5. Практична допомога дитині.

Проблеми сімейного насильства і насильства в підлітковому середовищі є зараз одними з найактуальніших. Проблема насильства не нова, вона існувала завжди й існує у всіх країнах світу. У багатьох країнах світу щорічно квітень проходить під знаком синьої стрічки — такий міжнародний символ захисту дітей від насильства у всіх його проявах. Діти знайомляться з історією Синьої стрічки (додаток 1).

Очікування учасників тренінгу

Море. Біля великої риби у морі прикріплюються «рибки очікування». Тексти учасники зачитують.

Вироблення правил роботи в групі

Обговорення правил роботи на тренінгу: активність, «тут і зараз», правило піднятої руки, дотримання регламенту тощо.

II. Основна частина

Вправа «Об’єднання в 2 групи»

Учасники витягують картки із словами «насильство» і «толерантність». Кількість груп слів відповідає кількості учасників тренінгу.

Вправа «Асоціації»

На початкову букву слова «насильство» (для однієї групи) і слова «толерантність» (для другої групи) учасники пишуть свої асоціації з даними словами. Наприклад, слово «толерантність» у дітей може викликати асоціації: терпіння, спілкування, об’єктивність, любов, єдність, радість, моральність, співпраця тощо. Слово «насильство» у дітей може викликати асоціації: негатив, ненависть, агресія, страх, стрес, знущання, побиття, лицемірство, вигнанець, позбавлення тощо.

Ведучий звертає увагу присутніх на глосарій і висловлювання про жорстоку поведінку і насильство.

Ведучий пропонує вправу, що проходитиме з використанням техніки мозкового штурму: вільно висловлюються всі бажаючі, висловлювання не критикуються, записують усі, висловлювання можуть повторюватися.

Мозковий штурм (у двох малих групах)

1 група. Види жорстокої поведінки.

2 група. Наслідки жорстокої поведінки.

Представлення результатів мозкового штурму і обговорення у великих групах.

Інформаційний блок

Учасники разом з ведучим дають визначення поняттям, видам насильства. Звертають увагу учасників на такий вид жорстокої поведінки як «булінг».

Булінг (від англ. bully— хуліган, залякувати) – форма психічного насильства у вигляді «травлі», бойкоту, насмішок, дезінформації, псування особистих речей, фізичній розправі тощо.

Підлітковий булінг

Форми:

Фізичний булінг – навмисні стусани, штовхання, удари, побої, нанесення інших тілесних травм.
Сексуальний булінг – це підвид фізичного булінгу (дії сексуального характеру).
Психологічний булінг – насилля яке пов`язане з діями на психіку, наносяться психологічні травми шляхом словесних образ чи погроз, переслідуванням, залякуванням.

Підвиди психологічного булінгу:

Вербальний булінг, де зброєю служить голос (образливе прізвисько з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, розповсюдження пліток);
1. Образливі жести чи дії ( плювання в жертву або в її направлені);

залякування (використання агресивного язика тіла та інтонацій голосу для того, щоб заставити жертву щось робити чи не робити);

Ізоляція (жертва навмисне ізолюється, виганяється чи ігнорується частиною колективу;
- Вимагання (грошей, їжі, інших речей);
- Пошкодження чи інші дії з особистим майном (крадіжка, ховання особистих речей);
  - Кібербулінг – приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв (пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу Інтернет, цькування через соціальні мережі).

Булінг – в основному латентний (прихований, невидимий) для оточення процес, але діти, які страждають від булінгу, отримують психологічну травму різного ступеня важкості, що призводить до тяжких наслідків.

Причини: заздрість, бажання принизити (заради задоволення, розваги чи самоствердження).

Найчастіше агресор – найпопулярніша особистість у школі, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює.

Дитина-жертва найчастіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсутні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, плаксивість, уразливість, слабко розвинуте почуття гумору, добродушність, поступливість, не конфліктність. Ці діти не можуть постояти за себе, а захистити їх нікому. Діти-жертви можуть відрізнятися зовні: особливості фізичної будови, поганий зір, хода тощо.

Гра «Цукерки» (об’єднання в три групи)

Учасникам роздають цукерки кількох видів (скільки команд — стільки і видів цукерок чи фантиків). Команди формуються за видом цукерок.

Мозковий штурм (у трьох малих групах)

1 група «Рачки». Причини жорстокої поведінки в дитячому середовищі.

2 група «М’ятні». Причини жорстокої поведінки в родині.

3 група «Іриски». Хто і чому може бути жертвою жорстокої поведінки.

Пояснення своїх відповідей кожною групою, обговорення і доповнення у великій групі.

Міні-лекція

Ознаки, за якими можна запідозрити жорстоку поведінку (пам’ятка для учнів «Виявлення жорстокої поведінки та її профілактика»).

Основи законодавства

Існує відповідальність за заподіяне насильство щодо іншої людини. У Кримінальному кодексі України існують закони, на підставі яких можна порушити кримінальну справу в тих випадках, коли дії кривдника відповідають визначенню різних форм насильства (фізичного, психічного, сексуального), і після того, як ці дії вже були скоєні: побої, погроза убивства чи заподіяння тяжкої шкоди; образа, що принижує честь і гідність; наклеп — поширення помилкових фактів; заподіяння шкоди здоров’ю. (Пам’ятка для вчителів і вихователів «Це необхідно знати кожному дорослому».)

Людина може звернутися по допомогу. Виникає питання: до кого, куди і коли. Показати дитині, що вона не самотня. У критичній ситуації підлітки і діти можуть подзвонити по телефону довіри, звертатися в міліцію, де підкажуть, що робити, куди звернутися. Вони можуть скористатися допомогою людини, якій довіряють (родичі, друзі, вчитель чи психолог школи). Можна звернутися в спеціальні центри: соціальної допомоги родині і дітям, соціально-реабілітаційний центр для неповнолітніх, психолого-медико-педагогічний, до комісії у справах неповнолітніх, у притулок для дітей, де їм буде надана допомога. Номери телефонів розташовані у вестибулі школи.

III. Підсумкова частина

Підбиття підсумків

Насильство в будь-якій формі неприйнятне. Люди повинні шанобливо ставитися один до одного.

Притча про жорстокість

В одному з монастирів Шаоліню майстер навчав учня. І якось учень поставив майстру запитання:

— Учителю, а як довідатися, наскільки я жорстокий?

— Щоразу, коли ти завдаватимеш удару своєму ворогу, уяви себе на його місці і відчуй його біль. І якщо один раз ти не відчуєш болю — знай, жорстокість поглинула тебе.

Будьмо толерантними один до одного, до самих себе, дорослих!

Рефлексія тренінгу «Рибки очікування»

Якщо очікування учасника тренінгу виправдалися, він пересуває свою рибку вгору, вона здатна плисти далі. Якщо очікування не виправдалися, то рибка залишається біля великої рибки.

Заключна вправа «Клубок»

— Діти, зараз ми проведемо невелику розминку, що допоможе нам підбити підсумок сьогоднішнього дня тренінгу і трохи відпочити. Отже, у мене в руках клубок ниток для в’язання. Зараз ми будемо в’язати візерунок нашої групи. Учасник, у якого в руках виявиться клубок, повинен сказати побажання усім присутнім, потім обмотати нитку навколо свого пальця і перекинути клубок будь-якому іншому учаснику. Постараємося, щоб клубок побував в усіх. І ще: уважно слухайте кожного, хто говорить. Це нам наприкінці знадобиться.

— Ось скільки приємних побажань ми почули. А тепер пропоную змотати клубок назад. Робити це будемо так: той, хто знімає нитку з пальця, намотує її на клубок і пригадує, що саме говорив попередній учасник, яке було його побажання.

Додаток 1

Синя стрічка квітня

Початок цієї традиції поклала історія, що відбулася навесні 1989 року. Мешканка Норфолка (США) Бонні Фіней довідалася про загибель свого чотирирічного онука Майкла.

Раніше хлопчик знаходився в лікарні з травмами, а потім був уміщений до фостерної (приймальні) на три тижні. Коли після закінчення тритижневого терміну дитину намагалися повернути рідній матері, Майкл плакав, кричав, що мама його не любить, і не хотів повертатися. Бабуся за станом здоров’я не могла піклуватися про дитину і взяти Майкла до себе, хоча розуміла, що йому не можна повертатися додому. Однак суд вирішив, що кращим місцем для дитини буде її рідний дім. Бонні Фіней більше не бачила свого онука. Незабаром її молодша онучка також потрапила до лікарні з переломом ноги в чотирьох місцях, а на руках були опіки від сигарет. І тільки після цього почалися пошуки зниклого Майкла.

Виявилося, що хлопчик був убитий у будинку матері, поміщений до шухляди від інструментів, а потім утоплений у болоті три місяці тому.

Те, що сталося, настільки сколихнуло Бонні Фіней, що вона вирішила присвятити своє життя боротьбі з насильством над дітьми. Під час похорону онука вона прив’язала синю стрічку до антени свого фургона, тим самим вона хотіла привернути увагу людей до цієї проблеми. Незабаром її підтримати різні агентства, ділові кола, місцеві співтовариства. Багато добровольців приєдналися до неї.

Чому синій колір? Бонні Фіней пояснює це тим, що вона не може забути синці на тілі своїх онуків. Синій колір служить постійним нагадуванням про те, що необхідно боротися з насильством і захищати дітей від насилля.

Додаток 2

Тест «Виявлення схильності до емпатії»

Інструкція: учень має висловити свою думку ( «не знаю», «ніколи», «іноді», «часто», «майже завжди», «завжди») щодо наступних стверджень.

Мені більше подобаються книги про подорожі, ніж книги про долю людей.
Дорослих людей дратує турбота батьків.
Мені подобається розмірковувати про причини успіхів або невдач людей.
Серед музичних творів віддаю перевагу сучасним.
Якщо хвора людина виявляє дратівливість та незадоволення, до цього слід ставитись поблажливо.
Хвору людину потрібно постійно підтримувати морально.
Стороннім людям не слід втручатися в особистісні конфлікти, що виникають між двома особами.
Старі люди зазвичай дуже образливі і вимогливі.
В дитинстві сумна музика викликала у мене смуток, навіть сльози.
Якщо мої батьки роздратовані, то це впливає на мій настрій.
Мені байдуже, що мене хтось критикує.
Мені більш до вподоби роздивлятися портрети, ніж пейзажі або натюрморти.
Я вибачаю батьків, навіть у тих випадках, коли вони не праві.
Якщо кінь погано працює, його треба бити.
Коли я читаю про драматичні події з життя людей, то переживаю так, наче це відбувається зі мною.
Батьки ставляться до дітей несправедливо.
Не можу залишатися осторонь, коли бачу, як сперечаються підлітки або дорослі.
Я не звертаю уваги на поганий настрій батьків.
Мені подобається спостерігати за поведінкою тварин, я навіть відкладаю інші справи.
Фільми та книги можуть викликати сльози лише у сентиментальних та несерйозних людей.
Мені цікаво спостерігати за людьми, їхньою поведінкою мімікою.
В дитинстві я приносив додому бездомних кошенят, цуценят.
Всі люди озлоблені.
Коли дивлюсь на знайому людину , то мені хочеться відгадати, яке в неї життя.
В дитинстві навколо мене збиралася купка молодших за мене малюків.
Коли я бачу поранену тварину, намагаюсь їй допомогти.
Людина почуватиметься краще, навіть якщо просто уважно вислухати її.
Ставши свідком дорожньої пригоди, намагаюсь залишитись осторонь подій.
Молодші діти радіють, коли я пропоную їм нову гру або розвагу.
Люди перебільшують, коли кажуть, що тварини здатні відчувати настрій людини.
Конфліктну ситуацію людина має вирішувати самостійно, не залучаючи до неї оточуючих.
Якщо дитина плаче, то в неї на це є причина.
Молодь має поблажливо ставитись до літніх людей і задовольняти їхні прохання, і навіть причуди.
Мені хотілося б дізнатися, чому деякі однокласники бувають задумливими.
Безпритульних тварин потрібно знищувати, щоб захистити здоров’я людей та домашніх тварин.
Мені не подобається, коли друзі розповідають мені про свої проблеми, і зазвичай я змінюю тему розмови.

Обробка отриманих результатів.

Перед підрахунком результатів слід перевірити ступінь щирості учня. Якщо він відповів «ніколи» на ствердження за номерами 3, 9, 10, 11, 13, 28, 36 або «завжди» на ствердження 11, 13, 17, 26, то він не був щирим, а прагнув показати себе у кращому світлі.

Результатам тесту можна довіряти, якщо учень дав не більше трьох нещирих відповідей.

Результати тестування підраховувати за наступною шкалою:

Варіант відповіді	Бали
не знаю	0
ніколи	1
іноді	2
часто	3
майже завжди	4
завжди	5

82- 90 балів. Дуже високий рівень емпатійності. Людина дуже ранима, чутлива до образ, болісно реагує на критику. У спілкуванні тонко реагує на настрій співрозмовника, погано почувається в присутності «важких людей». Досить часто відчуває комплекс провини, побоюючись завдати комусь турбот або образити.

63-81 бал. Висока емпатійність. Людина чутлива до проблем оточуючих, великодушна, схильна пробачати іншим недоліки та помилки. З інтересом ставиться до людей. Емоційно чутлива, комунікабельна, швидко встановлює контакт і знаходить спільну мову. Намагається уникати конфліктів, знаходячи компромісні рішення. В оцінці довіряє власним відчуттям, ніж аналітичним висновкам.

37-62 бали. Нормальний рівень емпатійності, властивий більшості людей. У стосунках ця людина більш схильна судити про інших за їхніми вчинками, ніж довіряти власним враженням. Їй властиві стримані емоційні прояви. У спілкуванні делікатна, зазвичай не висловлює свою точку зору, якщо не впевнена у її прийнятності оточуючими.

12 – 36 балів. Низький рівень емпатійності. Людина зазнає труднощів в установленні контактів з оточуючими, незатишно почувається в компанії. Емоційні прояви інших здаються їй незрозумілими і безпідставними. Вона прихильник точних формулювань і раціональних рішень. Друзі і знайомі відмічають її ділові якості і стриманість.

11 балів і менше. Дуже низький рівень емпатійності. Відчуває труднощі у спілкуванні і встановленні контактів з оточуючими, особливо з дітьми та літніми людьми. Енергійна, іронічна, позбавлена сентиментальних проявів, зосереджена на собі. Хворобливо переносить критику на свою адресу. Не схильна поступатися власними інтересами заради почуттів інших людей.

Сентябрь 2024
Пн	Вт	Ср	Чт	Пт	Сб	Вс
						1
2	3	4	5	6	7	8
9	10	11	12	13	14	15
16	17	18	19	20	21	22
23	24	25	26	27	28	29
30

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДИТИНИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Адаптація учнів п’ятого класу до навчання в основній школі